Формат видання (від лат. forma, франц. format – вигляд, зовнішність) – розмірна характеристика того чи іншого виду видавничої продукції; розмір готового видання, що визначається шириною і довжиною його сторінки у міліметрах чи шириною і довжиною аркуша паперу у сантиметрах із зазначенням частини, яку займає на ньому сторінка видання.

До появи  книгодрукування (середина 15 ст.) формат виготовлених рукописних книг був довільним і залежав від розмірів матеріальної основи (пергамену, папірусу, паперу тощо), наміру переписувача або бажання замовника та інших суб’єктивних чинників. Масове виготовлення книг на папері друкарським способом спричинило поступове становлення уніфікованої системи  Ф. в., в основу якої було покладено розміри паперового аркуша і його частин.

Першим цю систему застосував венеціанський учений-гуманіст епохи Відродження, видавець і типограф Альд Мануцій (1449–1515), відомий також як винахідник курсиву, крапки з комою й сучасного вигляду коми, основоположник видавничої династії і автор революційних нововведень у галузі друкарства. Його класифікація Ф. в. набула широкого поширення в Західній Європі, а згодом і в усьому світі:

Титульний аркуш першого видання in quarto комедії В. Шекспіра «Сон літньої ночі», 1600

in plano (лат. planum – площина) – формат, коли сторінка книги дорівнює розміру розгорнутого друкарського аркуша;

in folio, 2° або Fo (від лат. folium – аркуш) – формат, коли сторінка книги дорівнює половині розміру друкарського аркуша, тобто при згинанні (фальцюванні) його навпіл. Текст, що друкується з двох боків, має, таким чином, чотири сторінки, а одна сторінка – четверту частку аркуша;

in quarto, 4° або 4to – формат, коли на друкарському аркуші розміщуються 4 сторінки (8 сторінок з урахуванням двостороннього друку), тобто при фальцюванні у два згинання.

8° або 8vo – формат, коли на друкарському аркуші розміщуються 8 сторінок (16 сторінок з урахуванням двостороннього друку), при фальцюванні у три згини. Через те, що в різних виробників паперу розміри аркуша дещо відрізнялися, формат in octavo до середини 19 ст. поділявся на різновиди: великий (висота книжкового блоку 250 мм); середній (225 мм); малий (185 мм).

Крім зазначеної класифікації, існувало й градусне позначення Ф. в., яке також, імовірно, першим застосував А. Мануцій. В основі цього позначення – теж умовний поділ паперового аркуша на частки. Відповідно Ф. в. в 1/2 частку аркуша становить 2°, в 1/4 – 4°, в 1/8 – 8° і т. ін. Градусна система виміру Ф. в. була поширена до початку 20 ст.  

Співвідношення систем виміру основних форматів видань

Наведене в таблиці співвідношення є умовним, оскільки розмір паперового аркуша не був постійним. Наприклад, у 15–17 ст. максимальний формат аркуша не перевищував 50×74 см, а в середині 19 ст., завдяки вдосконаленим технологіям виготовлення паперу та механізації цього процесу, він збільшився порівняно з 16–18 ст. удвічі, на початок 20 ст. – учетверо. Тому вже у другій половині 19 с. ставилося питання про уніфікацію Ф. в., насамперед для потреб видавничої і бібліотечної справи. В Російській імперії першим цю ідею запропонував у 1895–1896 рр. бібліограф, книгознавець, професор Московського університету М. Лісовський (1854–1920). Проте через конкуренцію власників папірень, книговидавців і некерованість книжкового ринку це намагання не мало успіху.

Перший стандарт книжкових форматів був запроваджений у СРСР у 1924 р. Він передбачав вісім нормативних форматів паперу з урахуванням потреб видавництв країни. У подальшому стандарт неодноразово змінювався.  Згідно з ГОСТ 5773–68 існувало 30 форматів: 16 основних, 7 додаткових (для окремих художніх видань) і 7 для видань форматів, серед яких 19 основних і 17 додаткових. найменших і найбільших розмірів. Наступний ГОСТ 5773–76 визначав уже 36 форматів. Найпоширенішими частками аркуша, що застосовувались у поліграфії, були 1/8, 1/16 и 1/32.

Формати вітчизняних видань регламентують три галузеві стандарти:  СОУ 18.1-02477019-14:2015. Видання книжкові. Технічні умови (на заміну ГСТУ 29.5–2001; чинний від 01.11.2009); СОУ 18.1-02477019-06:2015. Журнали. Технічні умови (зі зміною № 1) (на заміну ГСТУ 29.1–97; чинний від 01.02.2007); СОУ 18.1-02477019-03:2015. Газети. Технічні умови (зі зміною № 1) (на заміну ГСТУ 29.3–2000; чинний від 01.01.2006).

У сучасній практиці Ф. в. фіксується у випускних даних у вигляді дробу, в чисельнику якого вказують розмір аркуша у сантиметрах, а у знаменнику – кількість сторінок, віддрукованих на його одному боці.  Наприклад, поширений формат 84×108/8 означає, що аркуш має ширину 84 см, довжину 108 см і на одному його боці видруковано 8 сторінок.

Ф. в. у випускних даних може зазначатися і в міліметрах, наприклад 130×200 мм. Перша цифра – це ширина книжкового блоку, друга – його висота.

Залежно від цієї кількісної характеристики розрізняють видання великих (від 84×108/8 до 84×90/16), середніх (від 70×100/16 до 70×108/32), малих форматів (від 70×90/32 до 70×102/64) , а також мініатюрні (від 70×90/64 до 60×84/102). В Україні, як і в колишньому СРСР, історично склалося так, що ширина рулонів паперу, призначеного для друку книжкових і періодичних видань, що визначається в сантиметрах, набула таких стандартних розмірів: 60×84, 60×90, 70×90, 75×90, 70×100, 70×108, 84×108.

Для полегшення орієнтування в розмірах друкарських аркушів, форматах книжкових і журнальних видань та їх розмірах після обрізування з трьох боків існує довідкова таблиця.

Допустимі відхилення від зазначених розмірів за шириною і висотою книжкового блоку в сучасних друкарнях не можуть перевищувати 1 мм. Такі відхилення можливі тоді, коли друк здійснюється на застарілому поліграфічному обладнанні. За умов виявлення більших відхилень, видання вважаеться таким, яке випущене з порушенням вимог чинних стандартів.

Найчастіше застосовується вертикальний Ф. в. (portrait mode), коли висота сторінки більша за її ширину, але в поліграфічному виробництві використовують також квадратний і горизонта­льний (інша назва – альбомний, landscape mode) формати.

Одна з головних проблем при виборі Ф. в.  полягає в доборі оптимального поєднання ширини і висоти. За однією з теорій, якої дотримувався Леонардо да Вінчі, гармонійними є пропорції, засновані на принципі «золотого перетину». Для Ф. в. цей принцип означає, що відношення ширини книги до її висоти має дорівнювати 1: 1,618.

Вибір Ф. в. залежить від типу і виду видання, читацької аудиторії книги, її цільового призначення, наявності ілюстрацій, обсягу опублікованого матеріалу, формату паперу, на якому друкуватиметься наклад, умов користування, фінансових можливостей видавництва, а також від технічних можливостей друкарні.

У бібліотечній практиці Ф. в. враховується передусім при форматній, форматно-інвентарній, форматно-порядковій розстановці фонду, коли головною вимогою є найраціональніше використання ємності книгосховищ в умовах обмеженості їх вільних площ. Знання форматів є важливими при атрибуції видань, особливо антикварних, у роботі деяких структурних підрозділів бібліотек (стародруків, рідкісних і цінних видань, бібліотечних музеїв книг та ін.).

Формат книжкових видань

Комова М. В. Документознавство / Марія Василівна Комова. – Львів : Тріада плюс, 2007. – 294 с.

Словник-довідник основних видавничих термінів : для практики наук. установ / НАН України, Наук.-вид. рада ; [пер. і упоряд. А. І. Радченко]. – Київ : Академперіодика, 2009. – 69, [2] с.

Кушнаренко Н. М. Спеціальне документознавство : навч. посіб. для дистанц. навч. / Наталія Миколаївна Кушнаренко, Юлія Василівна Трач. – Київ : Ун-т «Україна», 2010. – 280 с.

Словник видавничих термінів : [понад 800 термінів : навч. вид.] / З. В. Партико. – Запоріжжя : Клас. приват. ун-т, 2013. – 67 с.

Тимошик М. С. Розмірні параметри книжкових та газетно-журнальних видань [Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Інституту журналістики.

Формат издания [Электронный ресурс] // Издательский словарь-справочник